"Багатоповерхівки" відходів. Що робити, щоб українські річки перестали бути сміттєпроводами до Європи
"Багатоповерхівки" відходів. Що робити, щоб українські річки перестали бути сміттєпроводами до Європи

"Багатоповерхівки" відходів. Що робити, щоб українські річки перестали бути сміттєпроводами до Європи

16:05, 01 липня 2021
18 хв. 659

Україна – великий "експортер" пластикового сміття до Європи. Сплави "сировини" відбуваються річками, зокрема, карпатською Тисою. УНІАН цікавився масштабами цієї екологічно-політичної катастрофи та з’ясовував, що заважає розв’язати проблему.

Річка Тиса бере свій початок у верхів'ї українських Карпат, тече до Румунії та Угорщини і впадає у Дунай у Сербії. А разом з течією туди несеться сміття українського походження – пластикові пляшки і коробки, використані засоби гігієни, пластмасові іграшки та інші відходи. Особливо погіршується ситуація після паводків.

Найбільше від цього потерпає Угорщина. В місцевих ЗМІ доволі часто оприлюднюють кадри виловлювання сміття, яке несе Тиса до їхніх кордонів.

Після одного з паводків, який стався у червні минулого року, спецтехніка в Угорщині, біля угорського міста Вашарошнамень неподалік кордону, цілодобово виловлювала в Угорщині тисячі пластикових пляшок, які пливли по Тисі з боку українського Закарпаття. Тоді угорський президент Янош Адер закликав Україну та Румунію припинити забруднювати річки Тиса і Сомеш, яка тече з Румунії до Угорщини і впадає там у Тису…

Хто кого забруднює

Нещодавно міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Абрамовський заявив, що протягом року українською стороною було проведено величезний обсяг робіт, аби в майбутньому не допустити повторення випадків забруднення Тиси твердими побутовими відходами.

«Однак, вочевидь, цих заходів виявилося недостатньо. Ситуація докорінно не змінилася. Після цьогорічних весняних паводків по Тисі та її притоках знову можна вивчати сучасні споживчі звички Закарпаття: пластикові пляшки, пакети, засоби індивідуального захисту – всі ці відходи сформували нові затори. З початку року в басейні річки Тиса вже було виявлено 42 несанкціонованих сміттєзвалища», - зазначив він.

За словами міністра, головне завдання влади – запобігати утворенню стихійних сміттєзвалищ на узбережжях річок, а не щороку відчайдушно боротися з наслідками. Адже ліквідовувати проблему завжди в рази дорожче, ніж її попередити. Для цього, як вважає міністр, потрібно три речі:

  • розробити та затвердити схеми санітарного очищення населених пунктів;
  • сформувати перелік земельних ділянок, які потенційно можуть бути використані для реалізації інвестиційних проектів будівництва комплексів з переробки побутових відходів;
  • змінювати усталені побутові звички населення.

За словами голови Державної екологічної інспекції Андрія Мальованого, експертиза, яку спільно провели спеціалісти України та Угорщини, свідчить, що Україна продукує лише п'яту частину всіх відходів, що засмічують Тису. 80% сміття має румунське походження.

Попри те, що відбувається прибирання та очищення берегів, ліквідовуються незаконні звалища, це не розв’язує проблем / фото Віктора Бучинського

Та насправді кількість сміття, яке потрапляє до Тиси з України, визначити доволі складно. Наприклад, за словами представника Держекоінспекції Віталія Постоленка, цьогоріч - взимку та навесні - по Тисі було накопичено близько 1,5 тисячі кубометрів пластикових відходів (в основному - пет-пляшки). А згідно зі звітом про виконання «Програми поводження з твердими побутовими відходами у Закарпатській області на 2016-2020 роки», який днями оприлюднили на сесії облради, у регіоні за вказаний період обсяги збирання та перевезення на сміттєзвалища становлять 5,7 мільйона кубометрів або 1,4 тонни відходів.

Уявити, що можуть означати ці цифри, доволі важко. Та насправді вони вражають. «Можете уявити багатоповерхівку зі сміття? А є й таке!», - каже перший заступник голови Закарпатської облдержадміністрації Мирослав Білецький.

За його словами, ситуація з відходами наразі дуже складна. Попри те, що відбувається прибирання та очищення берегів, ліквідовуються незаконні звалища, це не розв’язує проблем. «Треба налагодити збір і сортування сміття по всій області, - переконаний Білецький. - Бо якщо ми цього не зробимо, то можемо дійти до такого етапу, що не зможемо із цим сміттям впоратися».

Відвезу сміття до річки, а там «вода забере»… 

Впоратися зі сміттям, насправді, не можуть не тільки жителі Карпат. Проблема поводження з відходами та їх утилізацією – загальноукраїнська. Ми і далі смітимо, не сортуємо, не переробляємо, заводів не будуємо... У горах, певна річ, картина ще гірша. Тут реально немає, куди подіти сміття. Складний рельєф Карпат – і навіть звичайний централізований збір і вивезення на полігон перетворюється на питання не з простих і економічно затратних.

«Проблема поводження з твердими побутовими відходами на території Закарпаття має свою специфіку, яку обумовлюють такі фактори: гірський характер місцевості (понад 60% території області), велика кількість поверхневих водних об'єктів (близько 10 тисяч одиниць – річки, потічки, озера тощо), висока щільність населення; практична відсутність вільних земельних ділянок поблизу населених пунктів для облаштування нових полігонів, а ресурси наявних вже давно повністю чи майже повністю використані», - розповідають в Закарпатській екоінспекції.

Проблема поводження з відходами та їх утилізацією – загальноукраїнська / фото Юрія Шпонтака

Ба більше, навіть якщо знайти вільну й відносно рівну земельну ділянку для створення сміттєвого полігону, громади одразу виступають проти. Ніхто не хоче, щоб на їхній території «смерділо й гнило».

Тим часом, за словами голови Державної екологічної інспекції Андрія Мальованого, 40% населених пунктів Закарпатської області навіть не забезпечені централізованим збором побутових відходів. Тож часто-густо уся філософія поводження зі сміттям у тих районах, де його не збирають, зводиться до одного – «повезу на річку, а там вода забере».

Так і з’являється сумна статистика про кількість несанкціонованих сміттєзвалищ вздовж берегів річок. Цьогоріч після весняного обстеження в прибережних захисних смугах працівники Держекоінспекції Закарпаття виявили майже півсотні несанкціонованих сміттєзвалищ. І це – далеко не повна картина.

За результатами перевірок головам територіальних громад видали приписи, більше сотні відповідальних осіб оштрафували, сміттєзвалища ліквідували, але…

Прибирання сміття – на плечах громад

Децентралізація чітко визначає межі відповідальності за подібне «свинство»: прибирати громади мають самі. Проте, з огляду на вищеназвані цифри, очевидно, що мало не половина закарпатських громад навіть не замислюється над тим, аби щось робити зі сміттям.

«На жаль, наразі ми маємо набагато більше несанкціонованих сміттєзвалищ, ніж територіальних громад на Закарпатті, і ці смітники на їхній відповідальності, – розповідає Мирослав Білецький. – Чому? Тому що децентралізація дала свої плюси в сенсі фінансів, але й наклала обов’язки. Громади змушені приводити свою територію у відповідність, іншого виходу у них немає! Так, далеко не всі керівники громад розуміють, як рухатися у ситуації з поводженням зі сміттям, з чого починати. Ми, тобто обласна влада, йдемо назустріч, пояснюємо, що кожна територіальна громада, згідно з законодавством, повинна мати свою Схему санітарного очищення населеного пункту, яка міститиме детальну інформацію про збір, вивезення, сортування і переробку відходів. Моделюю вам для прикладу таку схему: громада вказує, що, приміром, встановлює на своїй території спеціальні ящики для збору пластику, відтак закуповує обладнання для його пресування, а вже в такому вигляді його закуплять підприємства. Так і з іншими відходами. Це все елементарно за однієї умови: якщо громада цього хоче! Тут нема прибутків, це не виглядає так гарно, як, наприклад, заасфальтована в центрі села доріжка, але цим треба займатися!».

Мало не половина закарпатських громад навіть не замислюється над тим, аби щось робити зі сміттям / фото Віктора Бучинського

Це потрібно робити ще й з огляду на те, що на забруднювачів довкілля чекають мільйонні штрафи, нагадує Білецький. Тож перед керівниками громад уже постало питання: щось робити з тим сміттям чи втрачати кошти з бюджетів, які й так часто бідненькі…   

Білецький каже, що за розробку схем санітарного очищення на Закарпатті вже взялися. Відповідні служби уже півроку інформують про це громади, роз’яснюють, допомагають з оформленням проектів, консультують. Але станом на травень 2021-го з необхідними документами до Екоінспекції звернулися тільки дві закарпатські громади з 64-х…

Що допоможе: прибуток чи формування свідомості сортування сміття?

Усі ці розмови тим гостріші, чим більше приходить усвідомлення фінансової нежиттєздатності багатьох територіальних громад. Річ у тім, що значна частина відходів, які опиняються на берегах річок, підлягають вторинній переробці – у межах 70-80%. Принаймні таку цифру наводять не тільки екологи, а й люди, які щодня займаються сортуванням та переробкою сміття. Все це – гроші! Звісно, не мільйони, не надприбутки, але в разі продуманої політики – заробітки. Фахівці постійно наголошують на тому, що сміття – це не відходи, а цінна сировина.

Про це, зокрема, говорить засновник екологічного руху «Кольорові баки» і однойменного пункту прийому вторинної сировини Віктор Бучинський, який вже кілька років праює у цьому напрямі на Берегівщині Закарпатської області.

«Розробляючи ідею ми думали: хто бажає сортувати сміття, той сам принесе нам пластик, картон, скло й отримає за це кошти. Так і вийшло. Іншим постійно говоримо: хто не сортує відходи, той надалі поповнює масштаби нашого берегівського сміттєзвалища, яке й так переповнене», – каже він.

За його словами, на початку роботи пункту прийому сировини берегівчани приносити відсортоване сміття, долучалися нові й нові родини, але з часом інтерес зменшився. Нині з-понад 15 тисяч родин на території Берегівської громади стабільно приносять до пункту прийому сміття заледве 50 сімей…

«Люди хочуть, щоб до них прийшли і забрали сміття з дому», – розповідає Бучинський.

На його думку, для того, аби люди захотіли сортувати сміття, вони повинні бути не тільки свідомими, а й заохоченими. Штрафами та погрозами ефекту важко буде досягти, а ось матеріальна складова та формування свідомості, навчання могли б стати справжньою панацеєю.

На думку Віктора Бучинського, аби люди захотіли сортувати сміття, вони мають бути не лише свідомими, а й заохоченими / фото Віктора Бучинського

«Чому я говорю про навчання? Бо часто зіштовхуюся з тим, що люди навіть не знають, з чого має починатися поводження з відходами, – пояснює еколог. – Хтось каже: треба встановити контейнери для роздільного сортування, і все буде гаразд. Ні, контейнери – це одна зі складових вирішення проблеми, але далеко не першочергова. Насправді починати треба з того, щоб навчати людей сортувати, бо, приміром, поліетиленова група дуже складна в сортуванні. На жаль, багато виробників навіть не вказують тип пластику, з якого зроблене те чи інше пакування. А якщо і вказують, то великі заготівельники намагаються працювати з найбільш ліквідними групами матеріалів, які вони можуть швидко накопичити і продати на переробку. Найбільше цінують ПЕТ №1 – пет-пляшки, ПЕТ №2 – поліетиленові кришки, потім іде плівка з мультипаків тощо. Це все в ідеалі треба сортувати окремо. Цьому ми вчимо дітей, коли працюємо з ними в школах, навчаємо родини». 

Крім навчання, варто говорити й про економічну складову. «За неповних півтора року екоорганізація зібрала 110 тонн картону, майже 120 тонн склобою, 6 тонн алюмінієвих банок, 25 тонн плівки та одноразових пакетів! Щодо пет-пляшок, то тільки вдумайтеся: вага однієї пластикової пляшки об’ємом 2 літри сягає 40 грамів, а ми здали близько 8 тонн! Це величезна кількість!», – каже Бучинський.

Експерт-еколог активної і відомої на Закарпатті громадської організації «Екосфера», доцент Ужгородського національного університету Оксана Станкевич-Волосянчук теж підтримує думку, що бажання – головний двигун на шляху розв’язання «сміттєвої» проблеми. У розмові з УНІАН вона згадує про позитивний досвід органів місцевого самоврядування, які зуміли не тільки налагодити систему централізованого збору сміття від населення, а й навіть організувати селективний збір сміття у гірських селах, які не мали власних сміттєзвалищ, і зібране сміття не мали куди вивозити.

«У цьому контексті завжди наводжу приклад сіл Верхні Ворота та Абранка на Воловеччині, де сільські голови доклали максимум зусиль, щоб зробити береги річок та інше середовище свого існування чистим, – розповідає експертка. – Тоді наша ГО «Екосфера» допомогла обом сільським радам налагодити селективний збір сміття від населення через контейнери. У цих селах система працює вже 8 років, а кошти, зароблені на вторсировині, витрачають на благоустрій. Жителі сіл давно привчені сортувати своє сміття. Сільський голова Іван Грига переконує, що через селективний збір сміття 80% з загальної маси твердих побутових відходів (ТПВ) вони відправляють на переробку. Ті 20%, які залишаються, кілька разів у році централізовано вивозяться на чинний полігон ТПВ за угодою».

Експертка визнає, що проблема сміття містить серйозну ментальну складову: «Людей, особливо у гірських селах, які знали лише два способи утилізації сміття – палити у себе на городі або викинути у річку – не просто одразу привчити його сортувати. Але це завдання органів місцевого самоврядування та його мотивації. Бо, крім наведених, в області є безліч прикладів ініціатив «знизу», які швидко охоплюють громаду, і за короткий час вже всі забувають старі практики й переходять на цивілізовані способи поводження зі сміттям».

Потрібні сміттєпереробні заводи

На думку екологів та громадських активістів, у вирішенні «сміттєвого питання» важливим гравцем повинна бути обласна влада.

«Модель управління відходами була обрана за допомогою іноземних експертів ще у 2011 році та зафіксована у Стратегії поводження з ТПВ у Закарпатській області на 15-річний період, – розповідає Оксана Станкевич-Волосянчук. – Цей документ був схвалений Закарпатською облрадою у 2012 році, він досі чинний. Однак обласна рада за 10 років так і не просунулась у його реалізації».

За інформацією експертки, цей документ передбачав заходи з охоплення централізованим вивозом сміття з усіх населених пунктів області (сьогодні, за словами еколога, такою системою охоплено 80% населення, - УНІАН), впровадження селективного збору ТПВ по всіх населених пунктах області, поступове закриття та рекультивацію старих і діючих сміттєзвалищ і найголовніше – будівництво 4-х заводів з механіко-біологічної обробки ТПВ.

Такі заводи мали бути рівномірно розташовані по території області. Тут повинні були досортовувати сміття й відправляти його на переробку. Мав відбутися й запуск програми збору «зелених» відходів, що передбачало окремий збір відходів «з кухні» від населення та збір «зелених» відходів – опале листя, обрізка дерев, скошена трава тощо. На цих заводах повинні працювати компостні системи, або метантенки для виробництва біогазу та електроенергії.

На думку екологів та громадських активістів, у вирішенні «сміттєвого питання» важливим гравцем повинна бути обласна влада / фото Віктора Бучинського

«Саме такий завод почали будувати у с. Яноші на Берегівщині. Однак після зведення першої черги він вже довгі роки перебуває у замороженому стані. Це я вважаю провалом у роботі саме обласної влади, яка повинна була докласти максимум зусиль, щоб завод уже в наші дні працював на повну потужність. Такий самий завод, але більший, планується побудувати поблизу с. Середнє. Однак і тут вмикаються якісь фактори, які гальмують просування цього проекту, й обласна влада виявляється безпорадною у цій ситуації», - додає Станкевич-Волосянчук.

Своєю чергою перший заступник голови Закарпатської ОДА Мирослав Білецький зазначив, що у планах влади – розмістити на території області кілька заводів, які би максимально охопили переробкою (сортуванням, спалюванням тощо) всі райони.

«Нам для Закарпаття потрібно 4-6 сміттєпереробних заводів. Але вони тоді можуть бути рентабельними, коли довіз сміття не перевищує 100 км. Саме тому потрібно так організувати збір сміття і розміщення підприємств, щоб максимально охопити всі райони», - розповів він.

Найбільша проблема наразі, за словами чиновника, в пошуку землі, майданчиків під полігони для сміття і заводи.

«Громади виступають проти будівництва, бо в уяві людей полігони – це сміття, яке розносить вітер, неприємні запахи тощо. Але побудовані сьогодні з дотриманням усіх технологій полігони – це зовсім інше, проте люди цьому не вірять, і їх можна зрозуміти. Тому потрібно шукати таку територію, яка буде максимально рівновіддалена від населених пунктів, не заважатиме. Далі - перевести у власність області цю землю, підвести до майданчика необхідні комунікації, оформити все належним чином. І тільки тоді, коли будуть виконані всі роботи та підготований необхідний пакет документів, можна йти до  інвесторів та пропонувати їм працювати на Закарпатті. Бо сьогодні бізнесмени приходять в адміністрацію, цікавляться, але їх надзвичайно лякає підхід наших людей до поводження зі сміттям. Якщо ж обласна влада зможе надати інвесторам готову пропозицію з повним пакетом документів, думаю, вони однозначно приймуть рішення про будівництво заводу в області».

Білецький каже, і в цьому, і в інших напрямах вже є напрацювання, тож є надія, що коли за проблему взялися, її вдасться зрушити з мертвої точки.  

А поки що цифри вражають… На території Закарпатської області – 139 сміттєзвалищ, із яких 123 – діючі, загальною площею майже 125 га. 40 з них або понад третина – перевантажені, 50 – не відповідають нормам екобезпеки. Рекультивації потребують 59. На початок 2021 року Закарпаття потребує шість нових сміттєзвалищ площею 35 га. Однак малоземельного Закарпаття, яке на 52% вкрите лісами, знайти кілька десятків гектарів вільної площі – завдання зі сфери фантастики.

Наталія Петерварі

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies